Скачать шаблоны для cms Joomla 3 бесплатно.
Зелёные шаблоны джумла.

Соціал-демократія в Україні

Соцiал-демократична партiя України об'єднує тих, хто прагне розвитку України на засадах свободи i демократiї, соцiальної справедливостi та солiдарностi. Духовними коренями нашого руху є традицiї нацiонально-визвольного руху, досвiд боротьби українських робiтникiв i селян за свої права, спiльна спадщина європейської i свiтової соцiал-демократiї.

Соцiал-демократiя - найстарiша полiтична партiя в Українi. Заснована у 1890 роцi, вона вже вiдзначила свiй сторiчний ювiлей. Бiля витокiв нашого руху стояли видатнi дiячi української культури - Михайло Драгоманов i Iван Франко, Леся Українка i Дмитро Антонович. Соцiал-демократiя має велику iсторiю, i це накладає на нас велику вiдповiдальнiсть.

Засновники української соцiал-демократiї пiдняли прапор нашого руху в складний час. Україна була позбавлена державностi i територіальної єдностi. Нацiональне гноблення, погромницька пропаганда i великодержавний шовiнiзм були повсякденною практикою iмперської влади. В економiчному розвитку Україна вiдставала вiд iнших країн Європи. Селянство потерпало вiд нестачi землi i залежностi вiд великих землевласникiв. Промисловий розвиток здiйснювався за рахунок необмеженого визиску робiтникiв. Робочий день складав 12-14 годин, не iснувало анi страхування вiд нещасних випадкiв, анi медичного обслуговування працiвникiв, заробiтна плата визначалася цiлком довiльно. Серед зубожiлих i втомлених мас поширювалися ультрарадикальнi iдеї.

Соцiал-демократiя сформулювала альтернативну програму суспiльного розвитку, яка передбачала полiтичнi i економiчнi реформи в iнтересах бiльшостi народу, створення незалежної демократичної української держави. Засобом здiйснення соцiал-демократичної програми була проголошена органiзацiя робiтництва i селянства для захисту своїх iнтересiв. Соцiал-демократи взяли найактивнiшу участь у формуваннi українського профспiлкового руху i розвитку кооперацiї, залученнi широких верств народу до здобуткiв нацiональної i свiтової культури. Лiдери української соцiал-демократiї - Юлiян Бачинський, Володимир Винниченко, Микола Порш, Симон Петлюра, Володимир Старосольський - зробили значний внесок в традицiї українського визвольного руху.

Нацiонально-демократична революцiя 1917-1918 рокiв вiдкрила шлях до розв'язання полiтичних, соцiально-економiчних та нацiональних проблем в Українi. В умовах, що склалися, соцiал-демократи вимушенi були взяти вiдповiдальнiсть за долю України на себе. Дiяльнiсть соцiал-демократичних урядiв у 1917-1920 рр. i досi є для нас неоцiнимим джерелом практичного досвiду.

Уряд соцiал-демократiв почав з радикального оновлення i реформування всiєї системи влади. Соцiал-демократи були iнiцiаторами проголошення Української Народної Республiки, створення Центральної Ради i демократичних органiв влади на мiсцях, забезпечення належних прав мiсцевому самоврядуванню. Були скасованi всi обмеження громадянських прав, що iснували за часiв царату.

Соцiал-демократичний уряд запровадив найпрогресивнiше на той час в Європi робiтниче законодавство. Робочий день був обмежений 8 годинами, на пiдприємствах запроваджувався робiтничий контроль. Особлива увага придiлялася забезпеченню умов для безперешкодного розвитку вiльних профспiлок i робiтничих об'єднань. Розпочалася аграрна реформа, яка передбачала передачу землi у вiльне розпорядження селянам, що на нiй працювали.

Соцiал-демократи запровадили спецiальне законодавство в галузi захисту прав нацiональних меншин. Були створенi умови для вiльного розвитку нацiонально-культурних товариств, освiти i культури нацiональними мовами, створювались спецiальнi представницькi органи i мiнiстерства в справах меншин.

Нарештi, соцiал-демократи домоглися визнання незалежностi України у свiтi, виходу України iз свiтової вiйни i укладання почесного миру.

Однак повнiстю здiйснити свою програму соцiал-демократам та їхнiм полiтичним союзникам не вдалося. Вони припустилися помилки, вважаючи, що демократичнi реформи є незворотними, недооцiнивши необхiднiсть постiйного захисту здобуткiв демократiї. Iсторiя свiдчить - втомленi i розчарованi люди можуть пiти за демагогами, якi пообiцяють швидке вирiшення їхнiх проблем. В умовах кризи завжди збiльшуються шанси тих, хто робить ставку на силу, на моральний i фiзичний терор.

Чотирьохрiчна вiйна i економiчна блокада виснажили i знесилили Україну. За допомогою терору i нестримної соцiальної демагогiї в Українi утвердився бiльшовицький режим. Перемога бiльшовизму значила розгром соцiал-демократiї, знищення або емiграцiю її прихильникiв, нещадне переслiдування її iдей.

Позбавленi можливостi легально дiяти на батькiвщинi, соцiал-демократи вважали своїм обов'язком продовжувати боротьбу i доносити свiту правду про подiї в Українi. Досвiд опору диктатурi i терору примушує нас бути пильними перед спробами представити в невинному свiтлi злочини бiльшовизму i вiдродити його iдеологiю. Водночас опiр вкотре впевнив нас в тому, що люди рiзних поглядiв i переконань можуть спiвпрацювати заради спiльної мети.

Поступовий розклад комунiстичної системи, прискорений невдалими спробами її реформування, створив умови для вiдродження української соцiал-демократiї.

СДПУ в Україні у наш час

25-27 травня 1990 року у рік сторіччя від заснування УРП у Києві, у бібліотеці КПІ, відбувся Установчий І З’їзд Об’єднаної соціал-демократичної партії України. (Не плутати з «СДПУ(о)». Ця назва ніяк недотична до СДПУ(о)). Робота З’їзду завершилася утворенням двох партій. Одна з них взяла назву, яку мав Оргкомітет З’їзду, тобто Об’єднана соціал-демократична партія України. Друга – просто Соціал-демократична партія України. Формальним приводом до утворення двох партій стали розбіжності між делегатами Установчого З’їзду щодо двох положень. Перше - навколо основного принципу Стокгольмської декларації -“демократичного соціалізму”: чи записувати його до своєї програми, чи ні. Друге – стосовно державного устрою. Прихильники ідеї демократичного соціалізму та земельного устрою України згуртувалися у ОСДПУ. Ті, хто був проти декларування у своїй програмі демократичного соціалізму і виступав за унітарний устрій утворили СДПУ. Але у кінці 1992 року відбулося об’єднання двох партій в одну під назвою Соціал-демократична партія України. Цей факт оформило Міністерство юстиції України, видавши 14 березня 1993 року Соціал-демократичній партії України свідоцтво про реєстрацію за № 419, анулювавши свідоцтва попередніх двох партій, які тепер утворили одну. Відтоді українська соціал-демократія розвивається під назвою СДПУ.

Перший рік її діяльності був присвячений змаганням за досягнення державної незалежності України. Члени партії разом з іншими, на той час демократичними партіями, розгорнули значну діяльність напередодні референдуму 17 березня 1991 року щодо суверенітету Союзу та Республік на користь започаткуваня суверенітету України. Це була велика аналітична, пропагандистська і агітаційна робота як у засобах масової інформації, так і безпосередньо серед громадян України. Важливу сторінку в діяльності партії складає історичний день 19 серпня 1991 року, день путчу. Загальновідомий факт – уже об 11 годині ранку керівництво і активісти партії на Хрещатику розклеювали листівки із засудженням путчистів і закликами до організації громадянської непокори їх незаконній владі, в той час як Рух і УРП переходили на підпільний стан. Надвечір з’явилися листівки ВОСТ і радикальної студентської організації також із засудженням путчу. Наступного дня надвечір Володимир Філенко – Заступник голови Народної Ради у Верховній Раді скликав нараду демократичних депутатів щодо путчу і вже було якось певніше, а потім і комуністичні депутати більшості з їхнім Головою Верховної Ради Леонідом Кравчуком, почали дуже сміливо висловлюватися проти путчу.

Наступний рік дії партії були спрямовані на активну агітацію за голосуваня у референдумі 1 грудня 1991 року задля здобуття державної незалежності.

У цей період аналітики СДПУ багато зробили для усвідомлення тогочасним демократичним рухом соціально-політичних процесів перших років становлення новітньої України. Зокрема уже у лютому 1992 року соціал-демократи заявили, що неоліберальний курс новообраного Президента Л. Кравчука призведе до становлення в Україні "авторитарного" режиму. Сьогодні ми маємо наслідки цього згубного курсу.

У 1992 році СДПУ разом з Партією демократичного відродження України та іншими виступила засновниками об’єднання “Нова Україна”, намагаючись спрямувати процес демократичних перетворень у конструктивне русло. На жаль, “Нова Україна” не виконала тих, завдань, які на неї покладалися і восени 1993 року СДПУ залишила її лави.

З 1992 року СДПУ вперше запрошується до участі у заходах Соціалістичного Інтернаціоналу. У жовтні цього року в Берліні відбувся ХІХ Конгрес СІ, на якому була присутня делегація нашої партії, яку представляв тогочасний Голова Правління, Народний депутат України Володимир Московка. З 1994 року партія – постійний член Комітету по Центральній та Східній Європі Соцінтерну. СДПУ – єдина партія в Україні, яка запрошена до участі в діяльності Соціалістичного Інтернаціоналу. Починаючи з ХІХ Берлінськомого Конгресу СІ, СДПУ брала участь у всіх наступних Конгресах Соціалістичного Інтернаціоналу – Нью-Йоркському 1996 р. та Паризького 1999 р. СДПУ – єдина українська партія, яка належить до Соціалістичного Інтернаціоналу.

Міжнародний секретаріат партії видавав Бюллетень Комітету СІ. 29-30 липня 2001 року делегація СДПУ на чолі з лідером партії Юрієм Буздуганом, до якої було запрошено Олександра Мороза взяла участь у святкування 50-річниці СІ, що відбулося у Лісабоні на засіданні Ради СІ.

З 1994 року, СДПУ визначила своїм провідним пріоритетом працю у галузі соціальних проблем. Цьому сприяло також і те, що новообраний Голова партії Юрій Буздуган, який від заснування СДПУ був незмінним Секретарем Правління, став Головою Комітету з питань соціальної політики і праці Верховної Ради України, членом Президії Верховної Ради. До цього періоду історії партії також належить і започаткування співпраці як з незалежними профспілками, яка розпочалася на початку 90-х років, так і з галузевими профспілками ФПУ. Як результат цього співробітництва 29 жовтня 1997 року між галузевими профспілками машинобудування і СДПУ була підписана Угода про співробітництво і взаємодію. Виборчий список Соціал-демократичної партії України до парламентських виборів 1998 року був також сформований за участю профспілок та інвалідських організацій.

У подіях середини 90-х СДПУ була принциповим противником введення в дію закону про владу і підписання Конституційного договору, бо передбачали, що встановлення авторитарного режиму Л.Кучми призведе до зростання рівня безвідповідальності підпрезиденських урядів. Лідер партії у своєму виступі у Верховній Раді закликав демократичних депутатів не голосувати за Конституційний договір, запропонований Л.Кучмою. Конституційний договір так і не був проголосаний у парламенті.

"Молодій українській демократії не вдалося зупинити утвердження в Україні авторитарності латиноамериканського штабу з її напівкримінальним характером. Гадаю, що причини і уроки цієї поразки заслуговують стати предметом окремого і вельми серьозного аналізу, аби врахувати цей досвід на майбутнє. На початок же 1998 року і нову каденцію парламенту демократичний рух України було цілковито розгромлено. Тобто знищено, або перекуплено, тобто ще більше знищено, ніж просто припинення існування. ЇЇ лідери пішли у небуття або просто так, або в результаті національної особливості автомобільних катастроф. А головне, що у свідомості людей витворено образ демократії як “продажной девки империализма”, тобто чогось такого, що неприйнятне для порядної людини. Перед кожним постав вибір – що робити далі, куди піти. Хто – в бізнес, хто – на кухню, хто продалися переможцям. Так би мовити: “а що поробиш”. Якраз приблизно на 1995 рік припадає кінець періоду первинного накопичення капіталу в результаті пограбування народу і у цьому зв’язку – процес виникнення кланів та утворення ними своїх політичних філій, себто партій, призначених забезпечити захист та примноження цього капіталу. Ясна річ, за рахунок подальшого пограбування народу."

Олена Скоморощенко. Голова секретаріату СДПУ

У 1998 році СДПУ пропонує проект Народно-патріотичного об’єднання – об’єднання заради подолання неправедного режиму легітимним шляхом президентських виборів. Українські соціал-демократи зробили вибір на підтримку кандидатури Олександра Мороза, як свого кандидата і взяли активну участь у президентській кампанії 1999 року, залучаючи через Народно-патріотичне об’єднання позапартійних небайдужих виборців, але зусилля залишились марними.

У 2000 році СДПУ – серед тих, хто на Майдані Незалежності 15 грудня, започаткувавши акцію “Україна без Кучми!” Вимогами протестувальників були: 1 – розслідування вбивства Георгія Гонгадзе , 2 – відставка Кучми, 3 – відставка Голови Служби безпеки Деркача, 4 – відставка Міністра внутрішніх справ Кравченка. Хоча цей перший Майдат в Україні зазнав поразки, Історичним фактом є – на березень 2001 Кравченко і Деркач опинилися у відставці і не за власним бажанням.

2001 припинила своє існування створена 1998 коаліція СПУ-СДПУ через різний світогляд тодішніх лідерів і у виборчій кампанії 2002 року Соціал-демократична партія України брала участь зі своїм власним списком.

У листопаді 2003 року на ХХІІ Конгресі Соціалістичного Інтернаціоналу, що відбувся у Сан-Пауло, Бразилія, Соціал-демократична партія України приймається у члени цієї великої соціал-демократичної організації.

2004 року СДПУ, підтримала альтернативного Леоніду Кучмі кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка та взяла участь у Помаранчевій революції на його боці. Нажаль, подальші події міжусобиць Ющенко і Тимошенко, закономірним підсумком яких стало обрання Президентом України Віктора Януковича і сповзання країни до авторитаризму.

2008 року оприлюднюється “Маніфест справедливості” за авторства Юрія Буздугана і Олени Скоморощенко, в якому викладено програму соціал-демократів для України”. З метою реалізації цієї програми у 2009 році разом з провідними профспілками машинобудування створюється "Рух за справедливу зарплату".

У жовтні 2010 року разом з кандидатами від профспілок СДПУ взяла участь у виборах до місцевих органів влади.

Стратегія діяльності СДПУ

СДПУ, має на даний час такі пріорітети, за словами лідерів цього об"єднання:

  1. налагодження тісної співпраці з профспілками і за їхньої участі – спочатку створення наймогутнішої політичної сили,
  2. побудова соціальної “держави загального добробуту” в інтересах людей найманої праці.

Головним пріоритетом українських соціал-демократів, як і раніше, залишається робота із найбільшим в Україні загалом найманих працівників, спрямована на усвідомлення ними своїх інтересів і об’єднання на їх реалізацію. З цією метою у червні 2011 року разом з профспілками “Дев’ятки” започатковано Рух за справедливу зарплату”. Для його розгортання соціал-демократами і профспілковцями засновано Трудові школи, що мають на меті обгрунтування і пошиирення інтересів найманих трудівників для реального їх обстоювання всупереч наступу менеджерів і олігархів. 2013 рік пройшов головно у співпраці з профорганізаціями Атомпрофмпілки, у 2014 почалася системна робота з шахтарями – Профспілкою працівників вугільної промисловості, яку тимчасово зупинила фактична окупація значної частини Донбасу і дестабілізація ситуації тут.

Ще про основи

Хоча у свiдомостi пересiчного громадянина соцiал-демократичнi iдеї пов'язанi iз вченням Маркса, ми рiшуче вiдкидаємо iдеологiчну доктрину марксизму, як вчення, пройняте утопiзмом i насильством. Ми вiдкидаємо його претензiї на роль єдиної всеохоплюючої наукової теорiї. На практицi комунiстична утопiя призвела до насильства над людиною i суспiльством та зумовила становлення антилюдяних тоталiтарних режимiв.

Розмаїття iнтересiв людей, соцiальних груп i народiв - об'єктивна реальнiсть людського життя, необхiдна передумова та стимул розвитку людини та суспiльства, пошуку нових шляхiв i рiшень. Нетерпимiсть призводить до загострення протирiч i створює умови для виникнення конфлiктiв. Соцiал-демократи виступають за мирне розв'язання будь-яких конфлiктiв. Антагонiзмовi мiж людьми, класами, нацiями, культурами ми протиставляємо дiалог i солiдарне спiвiснування.

Мета соцiал-демократичної полiтики - захист прав i інтересiв людини. Роль людини в суспiльствi не може зводитись до функцiй гвинтика в економiчнiй машинi, цiннiсть особистостi не повинна визначатися лише її вартiстю для виробництва. Ми вiдкидаємо протиставлення ефективностi економiки i соцiальної захищеностi людини. Справдi ефективною може бути лише та економiка, метою якої є задоволення потреб людей i сприяння розвитку особистостi.

Соцiал-демократи виступають за такий стан суспiльства, який би забезпечував оптимальне спiввiдношення мiж економiчним ростом i якiстю життя. Тiльки так можна уникнути як свiдомого культивування утриманських настроїв в суспiльствi, так i надмiрної соцiальної напруги.

Соцiал-демократи вiдстоюють полiтику, побудовану на твердих засадах моральностi. Моральнi принципи мають бути вищими за полiтичнi чи економiчнi розрахунки. Сьогоднi ми потребуємо цього, як нiколи. Тiльки полiтика, пiдпорядкована моралi, здатна створити в Українi стабiльну економiчну i державну систему. Тiльки моральна полiтика може вирiшити проблему довiри громадянина до влади, проблему, розв'язання якої є передумовою будь-яких реформ. Втiм, ми вимагаємо моральностi в полiтицi не лише завдяки її практичним перевагам. Ми впевненi: моральна полiтика - це єдина полiтика гiдна людини.

Ми вiдстоюємо в полiтицi принцип вiдповiдальностi. Влада створюється людьми, i люди мають право знати, як i хто користується їхньою довiрою. Вiдповiдальна влада не може бути анонiмною, бо анонiмнiсть є першим кроком до безвiдповiдальностi. А влада, не зв'язана вiдповiдальнiстю, перетворюється на свавiльну тиранiю. Саме тому держава має бути вiдповiдальною перед громадянином, а полiтики i партiї - перед своїми виборцями. Тiльки суворе i неухильне дотримання цього принципу позбавить нас як вiд авантюризму i екстремiзму, так i вiд безпринципного конформiзму i продажностi в полiтицi.

Досягти цього ми можемо лише спираючись на соцiал-демократичнi цiнностi: СВОБОДУ, СПРАВЕДЛИВIСТЬ, СОЛIДАРНIСТЬ.

СВОБОДА - це право на самостiйний розвиток особистостi. Це звiльнення вiд принизливої для людської гiдностi залежностi вiд iнших. Свобода вимагає захисту вiд гноблення, вiд порушень прав особи. Але цього недостатньо. Свобода передбачає, щоби кожна людина мала всi передумови для життя на засадах особистої вiдповiдальностi. Свобода стає реальнiстю, коли вона забезпечена власнiстю i захищена законом. Свобода має розповсюджуватись на всi сфери життя, i доки чиясь свобода перебуває пiд загрозою, пiд загрозою знаходиться свобода всiх.
Свобода - це не лише право, але й обов'язок. Вона вимагає особистих зусиль вiд кожного. Тiльки в повазi до свободи iншого можна досягти власної свободи.

СПРАВЕДЛИВIСТЬ - це однакова свобода для всiх. Перш за все це означає рiвнiсть прав i рiвнiсть всiх перед законом. Справедливiсть передбачає також рiвнi можливостi для розвитку iндивiдуальних здiбностей i прагнень, суспiльну пiдтримку особистих зусиль кожного. Саме тому справедливiсть є несумiсною iз знищенням iндивiдуальностi або нiвелюванням особистостi. Ми вiдкидаємо рiвнiсть у злиднях, що сама по собi є несправедливою та аморальною.

СОЛIДАРНIСТЬ - це розумiння того, що ми необхiднi один одному, що кожнiй людинi потрiбнi повага, пiдтримка та допомога iнших. Солiдарнiсть є природним проявом людяностi. Вона передбачає готовнiсть людей пiдтримати один одного, захистити права iнших, боротися з несправедливiстю i порушеннями свободи, де б вони не вiдбувались. Тiльки у взаємодiї, а не у ворожнечi мiж людьми, можна досягти добробуту. Саме тому ми шукаємо не те, що роздiляє людей, а те, що їх об'єднує.

Солiдарнiсть є могутньою зброєю в руках тих, хто бореться за свої права. Обстоюючи права iнших, ми забезпечуємо i власнi права. Солiдарнiсть об'єднує тих, хто усвiдомлює спiльнiсть своїх iнтересiв. Саме тому вона не може бути примусовою. Солiдарнiсть не може бути забезпечена засобами державної влади. Солiдарного суспiльства можна досягти лише шляхом розширення суспiльного дiалогу i соцiального партнерства.

В нас є чітке розуміння того, що успіх реформ можливий лише в гармонії їх економічних і соціальних параметрів. Ми усвідомлюємо всю складність і суперечливість процесів трансформації українського суспільства. Внаслідок помилок і прорахунків, допущених у здійсненні реформ, ігнорування їх соціальних наслідків, значна частина народу, яка опинилася за межею бідності, розчарована в демократичних гаслах і вже не вірить обіцянкам політиків. Відсутність відчутних матеріальних успіхів реформування, корумпованість бюрократичного апарату, зниження авторитету центральної влади, розкол суспільства на багатих і бідних – усе це породжує у значної частини людей ностальгію за минулим з його скромними, але стабільними соціальними гарантіями відносного добробуту, зумовлює соціальну апатію, провокує радикалізм.

Ми починаємо переконуватися на власному досвіді, що шлях до політичної демократії та економічної свободи – це не переможна хода, а важке випробування, труднощі якого ми просто зобов'язані подолати. Перехід від минулого до майбутнього виявився набагато складнішим, ніж нам здавалося. Усвідомлення цього привело до переосмислення прийнятності в умовах сучасної України непорушних ринкових постулатів про пріоритет приватної власності, повної лібералізації цін і безмежних можливостей ринкового механізму, котрі не привели до автоматичного встановлення суспільства загального добробуту. Суттєва корекція реформ у бік посилення їх соціальної спрямованості, підвищення ролі державного регулювання економіки, визнання різноманітності форм власності і наведення порядку в управлінні породжують перші ознаки стабілізації економічної сфери, оздоровлення всього суспільного організму.

Соціальна переорієнтація реформ перебуває в центрі нашої політики.

Уникальная программа снижения веса от Фаберлик.
Новинки косметики фаберлик на faberllena.ru