Президент України, Кабінет Міністрів і Верховна Рада України ухвалили рішення про виведення ЧАЕС зі складу Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» і створення на її базі державного спеціалізованого підприємства для вирішення комплексу задач:

  • виконання програм припинення експлуатації енергоблоків №№1,2,3;
  • виконання програм зняття з експлуатації енергоблоків №№1,2,3;
  • безпечна поточна експлуатація зупинених енергоблоків і об'єкта «Укриття»;
  • виконання плану заходів щодо перетворення об'єкта «Укриття» в безпечну систему;
  • виконання програми соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС у зв'язку з достроковим закриттям станції і, перш за все, створення додаткових робочих місць для персоналу, що вивільняється.

ДСП ЧАЕС створено на базі Чорнобильської АЕС відповідно до Указу Президента України від 25 вересня 2000 року №1084/2000 і Постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2001 року №399. Нове підприємство було зареєстровано 11 червня 2001 року.

Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» (ДСП ЧАЕС) - підприємство зі зняття з експлуатації енергоблоків атомних станцій і перетворення об'єкту «Укриття» на екологічно безпечну систему, засноване на державній власності і підпорядковане Державному агентству з управління зоною відчуження (ДАЗВ).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 підприємство призначене експлуатуючою організацією (оператором) ядерних установок Чорнобильської АЕС на етапі зняття їх з експлуатації та подолання наслідків запроектної аварії, а також установок для поводження з радіоактивними відходами та сховищ для їх тимчасового зберігання згідно з діючим законодавством України.

Головними завданнями ДСП "Чорнобильська АЕС" є:

  • забезпечення безпечної експлуатації ядерних установок, установок по поводженню з радіоактивними відходами і іншого обладнання цієї АЕС;
  • безпечне зняття з експлуатації першого, другого та третього енергоблоків Чорнобильської АЕС та атомних електростанцій України;
  • перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему;
  • забезпечення поводження з радіоактивними відходами, накопиченими на проммайданчику цієї АЕС і зони відчуження Чорнобильської АЕС, а також тими, що утворюються при виведенні з експлуатації та перетворенні об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему;
  • забезпечення поводження з відпрацьованим ядерним паливом Чорнобильської АЕС;
  • будівництво та експлуатація об'єктів інфраструктури, необхідних для виведення Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему;
    підготовка і підвищення кваліфікації персоналу;
  • екологічний моніторинг навколишнього природного середовища у зоні розташування Чорнобильської АЕС;
  • розробка технологій, накопичення та використання науково-технічного досвіду щодо зняття ядерних установок з експлуатації, подолання наслідків запроектної аварії, а також будівництва і використання сховищ для тимчасового та довгострокового зберігання радіоактивних відходів;
  • організація, координація та виконання науково-прикладних досліджень, впровадження науково-технічних та інших розробок, встановлення зв'язків з науковими установами, у тому числі іноземними;
  • участь у координуванні робіт та реалізації міжнародних проектів, пов'язаних із зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворенням об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему.

Особливості правовідносин під час зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС, перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему та забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС регулюються Законом України “Про загальні засади подальшої експлуатації та зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему” N 309-XIV від 11.12.1998 зі змінами.

Здійснення переходу від функцій та структури Чорнобильської атомної електростанції до спеціалізованого підприємства:

У 2001-2003 роках здійснювався перехід від функцій та структури Чорнобильської атомної електростанції до спеціалізованого підприємства зі зняття енергоблоків атомних станцій з експлуатації та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему. Це дозволило ефективніше вирішувати проблеми підвищення безпеки Чорнобильської АЕС.Третій енергоблок Чорнобильської АЕС був зупинений 15 грудня 2000 року. На момент закриття на Чорнобильській АЕС працювало 9051 чоловік. За минулий період чисельність працюючих на ЧАЕС зменшилася майже втричі.

При цьому здійснені корінні зміни функцій і структури кадрового складу, фінансово-економічної і виробничої діяльності, основних фондів підприємства.

У 2000-2003 роках з метою пом'якшення соціальних наслідків закриття Чорнобильської АЕС була вирішена першочергова задача збереження робочих місць на основі розвитку нових видів та принципів діяльності. У зв'язку з цим після закриття станції на базі майна Чорнобильської АЕС створено 5 нових підприємств, дві міжнародних лабораторії, що дозволило не допустити росту безробіття в місті Славутичі. Вдалося уникнути серйозних соціальних конфліктів, зберегти персонал Чорнобильської АЕС.

Для освоєння ринку послуг на інших об'єктах ядерної галузі на базі ремонтної служби ЧАЕС в складі НАЕК «Енергоатом» створено підприємство «Атомремонтсервіс», де сьогодні працює понад 700 осіб, більше 300 із них – колишні працівники ЧАЕС. На базі управління протиаварійними діями Чорнобильської АЕС створено учбово-аварійний центр НАЕК "Енергоатом".

(джерело: chnpp.gov.ua)

Серед сіверянських лісів, в межиріччі Десни і Дніпра - Славути, за 200 кілометрів північніше Києва, майже на кордоні з Білоруссю, розташувалося молоде, але вже історичне місто Славутич. Географічно - Чернігівщина, адміністративно - Київщина, родинно - терени колишнього СРСР: Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва, Росія, Україна.

Наймолодше в Україні місто з самого початку свого заснування стало центром соціального оптимізму. Його поява мала засвідчити світові здатність радянського суспільного ладу не лише приборкати розбурханий мирний атом, а й, скориставшись гірким досвідом Чорнобильської катастрофи, унеможливити її повторення як в нашій країні, так і за рубежем.

Рішення про спорудження м.Славутича, як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їх сімей після аварії на ЧАЕС, було прийнято 2 жовтня 1986 року директивними органами колишнього Союзу. І вже у вересні-листопаді того ж року здійснено проектування, а в грудні розпочато будівництво міста силами восьми радянських республік. 26 березня 1988 року видано перший ордер на заселення квартир.

Здійснення цього проекту передбачалося в дві черги: перш за все, будівництво міста для проживання в ньому 22,8 тис. жителів, і по-друге, подальший розвиток міста до 30 тис. жителів.

При спорудженні міста використані найбільш досконалі проекти житлових і громадських споруд республік, що придало забудові кожного містобудівельного комплексу (кварталу) національного колориту. Будували не просто місто, а місто-мрію, місто-зразок, місто майбутнього, повністю пристосоване до задоволення потреб його мешканців.

На сьогодні місто має 12 кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Добринінський, Єреванський, Київський, Ленінградський, Московський, Ризький, Таллінський, Тбіліський, Чернігівський. Територія забудови міста займає 7,5 квадратних кілометрів, з них 2,5 - селітебна зона, решта - функціональні зони.

Архітектурно-композиційне вирішення м.Славутича базується на наступних принципах: цілісні містобудівельні комплекси (квартали), включають об'єкти соцкультпобуту, інженерну інфраструктуру і зовнішній благоустрій; максимальне збереження існуючих лісонасаджень, подальше озеленення міста і благоустрій прилеглої зеленої зони; розділено пішохідний і автомобільний рух на основі домінування руху пішоходів і виділення пішохідних зон; створено розвинуту мережу для велосипедного руху, локалізовано автомобільний рух по периметру житлових масивів, розміщено місце зберігання транспортних засобів на периферії селітебної зони міста.

Особливості планувальної структури і компактності м. Славутича зумовило використання двоступеневої системи обслуговування населення:

  • І ступінь - заклади повсякденного обслуговування, які розміщуються в кожному кварталі з максимальним радіусом досяжності 300-500 метрів, що забезпечують потреби населення в повсякденних первинних послугах;
  • ІІ ступінь - об'єкти загальноміського значення (періодичного і епізодичного використання) зконцентровані по зональному принципу: адміністративно- побутова зона, привокзальна зона, лікарняний комплекс, та інші.

Дотримання цих принципів дало можливість створити компактне, орієнтоване на стабільне функціонування місто з режимом підвищеного комфорту.

​Однак не так сталося, як гадалося. Розвал Союзу залишив молоду державу віч-на-віч з її проблемами, а збудоване зусиллями усіх республік інтернаціональне місто енергетиків перед перспективою суцільного безробіття і економічного занепаду після закриття Чорнобильської атомної електростанції.

Сьогодні впевнено можна сказати, і це очевидно, - цього не сталося. Не сталося, бо в Славутичі живуть люди, яким не вперше довелося приймати виклик долі і які мають таку міську владу на яку, по праву, заслуговують.

Міська влада розпочала займатися питанням розвитку Славутича і проблемою диверсифікації економіки міста ще на початку 90-х років.

Починаючи з 1988 року, до вирішення питань життєдіяльності м.Славутича залучалась громадська думка жителів міста, наукові установи. З цього часу створювалась модель місцевої демократії. Не лише до реалізації стратегії розвитку міста, а й до її розробки, через різноманітні форми спілкування: громадські збори, муніципальні слухання, засідання "Громадської ради з розвитку міста", прямі телеефіри з представниками міської влади, керівниками підприємств, установ та організацій, ділові ігри, залучається найширше коло соціально-активної частини населення Славутича.

За ці роки в Славутичі створена найсучасніша соціальна інфраструктура. Цілком заслужено, що крім багатьох нагород місто отримало сертифікат № 1 міста-лабораторії в рамках Муніципальної майстерні.

Сьогодні є всі умови для того щоб Славутич впевнено дивився у майбутнє. Завершується корегування генерального плану забудови міста до 30 тис. жителів з урахуванням головного - економічного розвитку, диверсифікації економіки міста в умовах знятої з експлуатації Чорнобильської АЕС.

У людей, яким довелось відвідати Славутич, складається враження: місто будувалось спеціально для дітей, а все інше - лише додаток до щасливого дитинства.​

(джерело: e-slavutich.gov.ua)

Після того як в Славутичі відбувся семінар «Трудова школа» який проводили лідери Соціал-демократичної партії Украині (надалі - СДПУ) Юрій Буздуган та Олена Скоморощенко, з’явилась група активістів, які зарядились енергією та бажанням розвивати ідеї соціал-демократії в м. Славутич. На перших установчих зборах організації головою було обрано Сергія Рабчевського. Також було прийнято рішення офіційно зареєструвати партійну організацію та брати участь у місцевих виборах.

В липні 2015 року Славутицька міська організація отримала Свідоцтво про реєстрацію, а в вересні СДПУ було зареєстровано як учасника виборчих перегонів. За цей час членами партії стали ще два десятки людей. Переважно це молоді люди, працівники ДСП ЧАЕС, ВП АРС, ДП УЗФО ЧАЕС та інших установ м. Славутича. Майже всі члени організації є активістами «Атомпрофспілки».

За результатами виборів до місцевих рад 2016 року СДПУ отримала 8,2%, що дало можливість двом членам організації (Рабчевському С.В. та Джалаляну К.В.) стати депутатами Славутицької міської ради VII Скликання.

Джалалян Костянтин Валерійович очолив Бюджетну комісію, а Рабчевський Сергій Вікторович став заступником комісії з питань молоді, спорту та інформаційних технологій.

Наш девіз: РАЗОМ МИ – СЛАВУТИЧ! ВМЕСТЕ МЫ – СЛАВУТИЧ!

На сьогодні в команді СМО СДПУ багато цікавих людей. Знайомтеся та приеднуйтеся до нас!